середа, 15 травня 2019 р.

Спілкування. Комунікабельність. Товариськість



Спілкування. Комунікабе­льність. Товариськість. Значення спілкування для
координованої спільної діяльності.
Інформаційне повідомлення
Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.
Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, де спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало певні дії.
З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду.
Метою спілкування є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.
Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.
В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом.
Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в якій спілкування є інструментом впливу на особистість.
Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать що спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя.
Спілкування за своїм походженням і змістом— продукт вітчизняної науки. В англомовній психологічній літературі поширене поняття "комунікація". Семантично "спілкування" і "комунікація" майже збігаються, бо означають "спільність", "з´єднання", "повідомлення".
Дамо наукове визначення поняття комунікації, яке зафіксоване у Лінгвістичному енциклопедичному словнику:
"Комунікація — специфічна форма взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності".
У той самий час спілкування є необхідною умовою будь-якої діяльності людини, але при цьому маючи суспільну природу, а ми говоримо про діяльність лише тоді, коли ця діяльність соціальна за своєю суттю, а не за зовнішніми формами її існування. Тому можна стверджувати, що будь-яка людська діяльність неможлива поза спілкуванням. Отже, комунікація є важливим елементом діяльності людини.
Більшість вітчизняних дослідників розмежовують поняття "спілкування" і "комунікація", підкреслюючи, що, на відміну від комунікації, у спілкуванні відображена вся складність реального світу людських відносин з його цінностями і суб´єктивними смислами. Крім того, якщо в понятті "спілкування" наголос робиться на взаємному обміні інформацією (діалогічність, взаєморозуміння), то в понятті "комунікація" наголошується на передачі інформації.
Спілкування — явище глибоко соціальне. Соціальна природа спілкування виражається в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб'єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду. Соціальний досвід спілкування вияв­ляється у змісті інформації, що є його предметом (знання, відо­мості, способи діяльності), у засобах (мовна та немовна ко­мунікація при спілкуванні), у суспільно вироблених у процесі істо­ричного розвитку різновидах спілкування. За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття та діяльності, об'єктивні та суб'єктивні їх прояви. Спілкування між людьми відбувається при передаванні знань, досвіду, коли формуються різні вміння та на­вички, погоджуються та координуються спільні дії тощо.
Особливість спілкуванняу його нерозривному зв'язку з діяльністю. Діяльність є основним середовищем і необхідною умовою виникнення й розвитку контактів між людьми, переда­вання необхідної інформації, взаєморозуміння та узгодження дій. Змістовий бік спілкування завжди становить інформація, зумов­лена потребами взаємодії людей.
Змістом спілкування може бути людина. Реальні контакти між людьми, у процесі яких вони безпосередньо сприймають одна од­ну, створюють середовище для об'єктивного виявлення особливо­стей їхньої поведінки, манер, рис характеру та емоційно-вольової сфери. Саме в таких контактах розкривається справжня зна­чущість однієї людини для іншої, виявляються їхні симпатії та ан­типатії. У художній літературі є безліч прикладів, якої глибини та різноманіття психологічних нюансів можуть сягати стосунки між людьми в ситуаціях безпосереднього взаємосприймання, як відбувається процес проникнення у внутрішній світ людини, її по­чуття через зовнішні прояви. Іноді виразний погляд або жест мо­жуть нести набагато більше інформації, ніж вимовлене слово.

Інформаційне повідомлення
Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:
1. Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.
2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.
3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх праг­нення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.
4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій — антипатій, лю­бові — ненависті, конфлікту — злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.
5. Конативна функція пов'язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.
6. Креативна функція пов'язана з творчим перетворенням дійсності.
В цілому функції поділяються:
ü  Інформативно-комунікативна - з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.
ü  Регулятивно-комунікативна - відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.
ü  Афективно-комунікативна - відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання.
Комунікабельність - здатність людей встановлювати ділові контакти, зв'язки, стосунки.

Для досягнення успіху при спілкуванні необхідно:
1. Сформулювати конкретну мету спілкування.
2. Створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми.
3. Уміти правильно висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання.
4. Не відволікатися від наміченої мети. Вміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями.
5. Фіксувати одержану інформацію.
6. Закінчувати спілкування після досягнення мети.
7. При спілкуванні не перебивати співрозмовника.
8. Потрапивши у складну ситуацію – уважно слухати, намагатися зрозуміти.
9. Бути тактовним. Ввічливість обеззброює
10. При необхідності дати відступити протилежній стороні з гідністю. Іноді треба з чимось погодитись, щоб заперечити аргументи іншої сторони.
11. Дотепність – сильна зброя, але нею потрібно користуватись в конкретній формі.
12. Вміти вчасно промовчати.


Немає коментарів:

Дописати коментар